ТАНЦІ В МАСКАХ
Денисенко Лариса .

ТАНЦІ В МАСКАХ.

Це — відвертий дівочий щоденник, цнотливість і беззахисність якого тим гостріша, що пише його молода кореянка, людина не так загадкової, як, радше, наївної для пересічного європейця культури. І «діалог культур» (у тому числі — «конфлікт інтерпретацій») стає в Денисенко вельми несподіваним для сучасної української літератури інструментом для вречевлення традиційно «вічних» для мистецтва тем: віри в можливість жити, вмирати і кохати «БЕЗ МАСОК». Герої роману цим і займаються: нестримно живуть, пристрасно кохають і…

Часто буває, що чуже життя здається нам набагато яскравішим і цікавішим, ніж власне. Тому вчителька корейської мови, корінна мешканка Сеулу Мей Кім й почала стежити за загадковою європейською, таємницю якої вирішила дізнатися будь-якою ціною. Мей Кім навіть не здогадувалася, що ця загадкова європейка — українка Неллі, яка давно здалася на волю обставин і втратила своє справжнє Я. Чи знайде відповіді на свої запитання Мей? Чи знайде себе Неллі? Що чекатиме їх в цікавому, неоднорідному місті Сеулі? І головне питання: чи прийме вогнище їхні маски? Адже напис на традиційній корейській масці каже: «І починався святий танець, де в кожної маски була своя роль. Потім маски спалювали, і люди вірили, що всі нещастя зникали разом із димом».

65,00 ₴ 65.0 UAH

65,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-8659-42-3
  • Автори: Денисенко Лариса
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2012
  • Сторінок: 212
  • Серія: Читацький клуб
  • Категорія: Всі

Про автора

Лариса Денисенко


Схожі видання

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Литвин Ярослава

ПУХНАСТА

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ

Капранови Брати

Я LIKE УКРАЇНУ! Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».