ЦІ ЛЮДИ…
Лабро Філіп .

ЦІ ЛЮДИ….

«Ці люди…» – новий роман Філіпа Лабро. Автор визнає, що назва роману свідчить про амбітність проекту, наближаючи його до «Людської комедії».

В романі найновіші реалії життя Франції і США переповідано вишуканим стилем класичного роману. У світі цих людей забагато відвертого бруду й лицемірства, але шляхетність головних героїв не дає перетворити «людську комедію» на трагедію.

У романі три головних герої – американська сирота-підліток, яка зазнала багато несправедливості у світі дорослих; метр французького телебачення, який втратив віру в порядність людей і не може змиритися з невідворотністю власного старіння; молода французька жінка, яка переживає особисту драму. Який дивний збіг обставин міг перетнути життєві шляхи цих трьох людей і допомогти їм подолати випробування долі?

45,00 ₴ 45.0 UAH

45,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-2961-67-6
  • Автори: Лабро Філіп
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2010
  • Сторінок: 368
  • Серія: День Європи
  • Категорія: Всі

Про автора

Філіп Лабро


Схожі видання

Дубинянська Яна

КОРАБЕЛЬ ЖІНОК

Курков Андрій

НІЧНИЙ МОЛОЧНИК

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».