МІЙ КВЕБЕК. ЛЮДИ, МОВИ І ЖИТТЯ У КВЕБЕКУ І НАВКОЛИШНІЙ КАНАДІ
Лакінский Євген .

МІЙ КВЕБЕК. ЛЮДИ, МОВИ І ЖИТТЯ У КВЕБЕКУ І НАВКОЛИШНІЙ КАНАДІ.

Ця книжка — про Квебек, його історію і сьогодення, його проблеми і досягнення, його боротьбу за власну мову й національну гідність.Квебек — край із власною ідентичністю, традиціями, істо­рією і діалектом. За культурою, він більш європейський, ніж інші провінції. Квебекуа (мешканці Квебеку) — окрема нація; 2006 року це визнав і федеральний парламент Канади. Квебек відрізняється як від решти Канади, так і від Франції.Це щира і дотепна розповідь автора, який народився і виріс в Україні, а в Квебеку живе з вересня 2000 року.

95,00 ₴ 95.0 UAH

95,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-688-021-8
  • Автори: Лакінский Євген
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2018
  • Сторінок: 272
  • Категорія: Всі

Про автора

Євген Лакінский


Схожі видання

Заремба Пйотр

ПЛЯМА НА СТЕЛІ

Листик Джо

СЕКСУАЛЬНЫЙ ПЕРЕВОРОТ В ОУШН-СИТИ

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ

Березовский Борис

МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».