ЕВА СПИТЬ
Меландрі Франческа .

ЕВА СПИТЬ.

Ева, фахівець зі зв’язків з громадськістю, що мешкає на Півночі Італії, отримує несподіване повідомлення з Півдня Італії від людини, яку вона знала ще у дитинстві. У цьому повідомленні йдеться, що Віто, колишній коханий її матері, який так і не став її чоловіком, важко хворий і хоче бачити Еву, щоб пролити світло на давні сімейні таємниці. Ева вирушає на південь, у Колабрію. Ця довга поїздка у потязі через всю Італію навіює їй спогади про дитинство, яке збіглося з важким періодом в історії Італії — боротьби і конфліктів у прикордонних районах Північної Італії і Австрії. Кожна країна має свої важкі часи, які часто стають персональними трагедіями багатьох родин. А болючі шрами, що залишаються від таких драматичних історій, стають сюжетами цікавих романів.
Оригінальна назва: Francesca Melandri. Eva dorme

135,00 ₴ 135.0 UAH

135,00 ₴

Купити

Про автора

Франческа Меландрі


Схожі видання

Келлі Марта Холл

БУЗКОВІ ДІВЧАТА

Меландрі Франческа

ВИЩЕ ВІД МОРЯ

Капранови Брати

ЗАБУДЬ-РІЧКА


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».