ДВАНАДЦЯТЬ, АБО ВИХОВАННЯ ЖІНКИ В УМОВАХ, НЕ ПРИДАТНИХ ДО ЖИТТЯ
Роздобудько Ірен .

ДВАНАДЦЯТЬ, АБО ВИХОВАННЯ ЖІНКИ В УМОВАХ, НЕ ПРИДАТНИХ ДО ЖИТТЯ. Видання 3

Головна героїня роману є своєрідним провідником у замкнений світ пацієнтів психодиспансеру, а функція її полягає в тому, щоб їх просто вислухати. Оповіді пацієнтів різні. Спочатку здається, що все це хвороблива маячня. Але з часом героїня починає бачити внутрішній стан речей і відтоді усе зовнішнє викликає у неї лише сум або сміх. Згадуючи своє попереднє життя – кар”єру успішної письменниці, гламурні вечірки, розмови ні про що, гонитву за славою і багатством – вона розуміє, що треба негайно тікати на безлюдний острів. Але скільки брати квитків на літак, адже для того, щоб вести за собою армію, достатньо мати лише десять послідовників. Чи дванадцять?

70,00 ₴ 70.0 UAH

70,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-8659-52-2
  • Автори: Роздобудько Ірен
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2015
  • Сторінок: 224
  • Серія: Читацький клуб
  • Категорія: Всі

Про автора

Ірен Роздобудько


Схожі видання

Заремба Пйотр

ПЛЯМА НА СТЕЛІ

Листик Джо

СЕКСУАЛЬНЫЙ ПЕРЕВОРОТ В ОУШН-СИТИ

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ

Капранови Брати

Я LIKE УКРАЇНУ! Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».