СИМОН ПЕТЛЮРА
Савченко Віктор .

СИМОН ПЕТЛЮРА.

Петлюра, у тому числі не без допомоги своїх ворогів, став символом українського опору, символом визвольних змагань 1917—1921 рр. за незалежність України. Але яким Симон Петлюра був у реальності, без чорно-білого розфарбування? На це питання намагається дати відповідь ця книжка.

Симон Васильович — лицар чину, але й жива людина, в житті якої були прорахунки і невдачі, але яка вперто йшла до своєї мрії — української незалежності. Цікаво, що й досі Петлюра не реабілітований, йому приписують злочини проти людяності, зраду своїх союзників та покровителів, масонську змову… Але він зупинив російську навалу, коли українська державність робила перші свої кроки.

90,00 ₴ 90.0 UAH

90,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-8659-76-8
  • Автори: Савченко Віктор
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2016
  • Сторінок: 469
  • Категорія: Всі

Про автора

Віктор Савченко


Схожі видання

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ

Капранови Брати

Я LIKE УКРАЇНУ! Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ

Березовский Борис

МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».