СЕРЦЕ ГАРПІЇ
Соколян Марина .

СЕРЦЕ ГАРПІЇ.

Головна героїня роману Марини Соколян «Серце гарпії» на ім'я Ярослава Немирович після того, як стала свідком ймовірного злочину, тікає від переслідування і опиняється в далекому селі. Згадуючи минуле, вона розуміє, що певною мірою сама спровокувала ситуацію, яка призвела до загибелі людини. Вона намагається зрозуміти, які переломні моменти в її житті спричинили духовну деградацію.Ярослава має багато талантів, зокрема, схильність до хитрих вигадок і уміння впливати на емоції людей. Вдало застосовуючи ці здібності, вона зробила непогану кар'єру і навіть не помітила, коли звичка маніпулювати людьми вже набула рис професійної деформації її особистості. Ярослава хоче провести деякий час в селі в спокійній атмосфері й знайти спосіб дати раду власній совісті, але довідується від сусідів по селу про недавні події, через які один з чоловіків зник безвісти, а інший потрапив у в'язницю за злочин, якого нібито не скоював. Вона, завдяки своїм маніпулятивним і аналітичним здібностям, викриває вбивство.Вибудовуючи сюжетні лінії, які ставлять головну героїню в непрості життєві ситуації, авторка роману пропонує читачу самостійно визначити, як знайти межу, яку не варто переступати задля досягнення результату.

45,00 ₴ 45.0 UAH

45,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-617-688-007-3
  • Автори: Соколян Марина
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2013
  • Сторінок: 252
  • Серія: Читацький клуб
  • Категорія: Всі

Про автора

Марина Соколян


Схожі видання

Курков Андрій

НІЧНИЙ МОЛОЧНИК

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ

Капранови Брати

Я LIKE УКРАЇНУ! Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ЗБІРКА ОПОВІДАНЬ

Березовский Борис

МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».