ТОЙ, ХТО ВБИВАЄ
Тведт Кріс .

ТОЙ, ХТО ВБИВАЄ.

Колишній рок-музикант, який був засуджений за насильство, після звільнення із в’язниці стає успішним письменником. Але коли його літературну наставницю знаходять вбитою, підозра падає на нього.Відомий адвокат Мікаель Бренне переживає не найкращі часи в своїй професійній діяльності, тому погоджується взятися за таку резонансну справу, проте програє її.Чи вдасться головному героєві відновити свою репутацію, але не втратити життя?Шанувальникам творчості Кріса Тведта буде цікаво не тільки знову зустрітися з улюбленим персонажем Мікаелем Бренне, а й ознайомитися з особливостями норвезької судової системи.

135,00 ₴ 135.0 UAH

135,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-8659-96-6
  • Автори: Тведт Кріс
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2017
  • Сторінок: 384
  • Серія: Морок
  • Категорія: Всі

Про автора

Кріс Тведт


Схожі видання

Дубинянська Яна

ЛИСТИ ДО ПОЛКОВНИКА

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Заремба Пйотр

ПЛЯМА НА СТЕЛІ

Вітковський Міхал

ХТИВНЯ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».