ХМАРОЧОС
Терлецький Валентин .

ХМАРОЧОС.

Мистецьке середовище живе за своїми правилами — виставки, концерти, презентації, творча конкуренція, пошуки натхнення, повна відстороненість від політичних процесів в країні… Але в одну мить все змінюється: новий міністр культури оголошує правила, яких відтепер мають дотримуватися всі. Під заборону потрапляє будь-яке вільне мистецтво і на офіційному рівні затверджуються нові дозволені для творчості теми. По всій країні проходять офіційні зібрання творчих спілок, рішення яких одностайне — підтримати нову культурну політику. І лише сотня митців вирішує боротися за творчу свободу. «Сотня нескорених» захоплює хмарочос в центрі міста і влаштовує на його даху свій табір. Вони висувають вимоги владі — або вона скасовує цензуру і заборону на вільну творчість, або митці скоять акт масового самогубства і тим самим підбурять громадськість до активних дій і викличуть резонанс у світі. Утопія? Фантастика? Чи гротескна реальність?..

25,00 ₴ 25.0 UAH

25,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-2961-96-6
  • Автори: Терлецький Валентин
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: М'яка
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2012
  • Сторінок: 266
  • Серія: ПК (Популярні книжки)
  • Категорія: Всі

Про автора

Валентин Терлецький


Схожі видання

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Денисенко Лариса

САРАБАНДА БАНДИ САРИ

Кук Эндрю

СИДНЕЙ РЕЙЛИ ST1. В ПАУТИНЕ СЕКРЕТНЫХ СЛУЖБ.

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».