ПОДОРОЖ ІЗ МАМАЙОТОЮ В ПОШУКАХ УКРАЇНИ
Чапай Артем .

ПОДОРОЖ ІЗ МАМАЙОТОЮ В ПОШУКАХ УКРАЇНИ.

Майже два місяці Артем Чапай провів за кермом мотоцикла, мандруючи Україною – від Коломиї до Луганська і назад. Зустрічним людям він ставив два запитання: «Про що ви мрієте?» та «Що для вас значить Україна?». Як відповідали на них звичайні громадяни, що трапилися Чапаю на довгій дорозі через Галичину, Буковину, Поділля, Черкащину, Київ, Полісся, Сіверщину, Слобожанщину, Донбас, Запоріжжя, Крим і Одещину, а також про пригоди автора під час подорожі ви дізнаєтеся, прочитавши цю книгу.

35,00 ₴ 35.0 UAH

35,00 ₴

Купити
  • ISBN: 978-966-2961-68-3
  • Автори: Чапай Артем
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2011
  • Сторінок: 272
  • Серія: Мандри
  • Категорія: Всі

Про автора

Артем Чапай


Схожі видання

Дубинянська Яна

КОРАБЕЛЬ ЖІНОК

Курков Андрій

НІЧНИЙ МОЛОЧНИК

Заремба Пйотр

ПЛЯМА НА СТЕЛІ

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».