ЧЕРВОНА ЗОНА
Чапай Артем .

ЧЕРВОНА ЗОНА. Видання 2

Головний герой роману – молодий журналіст Антон Ципердюк, який живе у світі, поділеному на багаті безпечні “зелені зони” й бідні незахищені “червоні”. Випадково вчинивши злочин, Антон вимушений тікати на територію червоної зони, якої боїться й уявлення про яку має лише зі ЗМІ. Налаштований на найгірше, він саме в цьому середовищі людей, які мають репутацію лузерів, знаходить найкращих друзів і кохану.

Дія роману відбувається в Києві недалекого майбутнього, проте більшість описаних речей характерні для сучасної України. У книзі ці проблеми доведені до нового рівня: погані дороги стають дедалі гіршими, будинки перетворюються на багатоповерхові слами, власники крутих електронних гаджетів стикаються з браком чистої води. Антон із новими друзями бореться проти забудовників, що виселяють людей із домівок під приводом “розвитку” міста. Він стикається з тортурами в так званих правоохоронних органах. Людей ділять на перший і другий сорт, і між ними виростає стіна, котру охороняють озброєні найманці. Усе це – в суспільстві, що називає себе демократичним.

“Червона зона” – гостросюжетний роман, в якому автор використовує власний досвід виживання та соціальної боротьби.

65,00 ₴ 70.0 UAH

70,00 ₴

Купити

Спеціальна пропозиція:

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ

  • ISBN: 978-966-8659-57-7
  • Автори: Чапай Артем
  • Мова: Ukrainian / українська
  • Обкладинка: тверда
  • Видавництво: Нора-Друк
  • Рік видання: 2015
  • Сторінок: 304
  • Серія: Читацький клуб
  • Категорія: Всі

Про автора

Артем Чапай


Схожі видання

Це Юлі

ОРЛИ ТА ЯНГОЛИ

Листик Джо

СЕКСУАЛЬНЫЙ ПЕРЕВОРОТ В ОУШН-СИТИ

Антипович Тарас

МІЗЕРІЯ

Березовский Борис

МОЙ МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТИ


Середній

5

1 кометар

avatar
Kira Malko

Published on липень 15-го 2018, 6:28:12 вечора

Це найкраще, що я читала в своєму житті. Так само я казала і про попередню книжку Франчески Меландрі, «Ева спить». Я так доволі часто кажу, і ніколи не брешу.

«Вище від моря», як і «Ева», дотикається до політики, але рівно настільки, щоб це було цікаво. Тут, як і в «Еві», йдеться про кохання, але подано це так, щоб не засумували любителі читати про політику. Тут є і роздуми про революцію, і зворушливі спогади з особистих історій персонажів, і брутальні подробиці тяжкого існування у в’язниці – в’язнів і наглядачів. І все це – на такому собі мальовничому безіменному Острові – був би райським куточком, якби його не використовували за іншим призначенням. Бо, якщо хочеш когось відокремити від світу, «немає стіни вищої, ніж море». Слова, назви і називання в цій історії мають особливе значення. Меландрі взагалі дуже точно оперує ними, вона фактично сюжет будує на окремих словах, і добре, що переклад зберігає цю майстерність. Що ще радує і захоплює, як і в «Еві», – це повна відсутність будь-яких авторських суджень, співчуття чи повчання. Відсторонений, але скрупульозний погляд і збалансованість викладу – характерні фішки Меландрі. Рефлексія і спогади в неї ненав’язливо влітаються в розвиток подій і рухають сюжет.

Ще одна дуже рідкісна штука: персонажі тут, як і обставини, в яких вони опиняються, немов самі себе творять і зображають. Коли тут і там натрапляєш на дуже виразні, але побіжні натяки – і вони одразу відкривають значно ширшу перспективу, дають значно глибше уявлення про те, що, як і чому. Такі натяки неможливо виокремити чи спланувати – вони формуються самі вже під час письма і, мабуть, свідчать про «живість» персонажів і реалістичність художнього світу.

Ну а ще ця історія спонукає до переосмислення значення слова «пощастило».